Посольство України в Ірландії

Київ 10:03

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін щодо п’ятих роковин російської окупації Криму

26 лютого, 16:57

Виповнюються п’яті роковини російської окупації Криму. У лютому 2014 р. Москва уперше в повоєнній історії Європи захопила частину території іншої суверенної держави, дестабілізувавши тим самим європейську й глобальну систему безпеки.

Тоді світ практично однодушно засудив анексію Криму Росією і відтоді не змінив своєї позиції, хоча Кремль був упевнений, що Крим йому скоро пробачать, як і Грузію в 2008 р.

Усі притомні політики, аналітики та юристи погоджуються, що Москва грубо порушила міжнародне право, ніхто не сумнівається, що з правової точки зору Крим належить Україні. І це, звичайно, дуже добре.

Але разом із тим багато хто в світі  вважає, що «чисто по-людськи» вчинок Путіна можна зрозуміти, адже, як вони десь чули, «Крим завжди був російським».

Важко знайти більш абсурдний і менш обґрунтований міф, але, як не дивно, він пустив глибокі корені по всьому світу й зміг проникнути в міжнародну масову свідомість.

Причина, очевидно, в тому, що російська пропаганда почала потроху запускати цю дезінформацію відразу ж після мирного розпаду СССР, коли війною ще й не пахло. Зате, коли війна прийшла, «неофіційна» міжнародна думка була вже оброблена. 

У цій статті хотів би викласти історичні факти, які спростовують цей міф і правдивість яких ви можете перевірити у Вікіпедії чи в будь-яких інших об’єктивних джерелах.

Отже, як виглядають факти.

Автохтонним народом Криму є кримські татари, які мали свою власну державу Кримське ханство. Причому це була сильна й висококультурна мусульманська держава. Що ж до росіян, то їх на півострові просто не було, якщо не рахувати військовополонених.

На початку ХVІІІ століття завдяки реформам Петра Першого Московія перетворюється на Російську імперію, набирає сили й завойовує сусідні європейські країни.

Естонію і Латвію вона завоювала 1721 року, Литву і частину Польщі, включно з Варшавою –  1795 року, Фінляндію – 1809 року. Сьогодні все це суверенні національні держави, члени ООН, Європейського Союзу та НАТО (крім Фінляндії). І навряд чи в когось повернеться язик сказати, що вони «завжди були російськими».

Кримське ханство потрапило в список завойованих Москвою держав у 1783 році, тобто з історичної точки зору порівняно недавно. Таким чином, говорити про якусь споконвічну належність Криму Росії – чистий абсурд. Це просто одна з країн, один з народів, які Російська імперія в ті часи поневолила силою зброї.

Єдина відмінність Криму від інших згаданих вище держав у тому, що після розпаду Російської імперії в 1917 році татарам не вдалося відстояти власну незалежність. Крим, як і Україна, був захоплений більшовиками і залишився в складі все тієї ж російської імперії, але вже під назвою СССР.

Однак в Радянському Союзі Кримові «повезло» навіть менше, ніж Україні. Україна стала «союзною республікою» з формальними ознаками державного суверенітету, а Кримові у 1921 році більшовицька Москва дала лише статус автономії, причому в складі Російської, а не Української союзної республіки.

Таке рішення Кремля відверто суперечило об’єктивній реальності, оскільки географічно Кримський півострів є частиною України, а з Росією не має жодного територіального зв’язку. Адміністративна належність до Росії при територіальній прив’язаності до України значно ускладнювала економічний розвиток півострова, постачання якого практично повністю здійснювалося з України.

Виправила ситуацію сама ж Москва, яка нарешті змушена була визнати географічні й геоекономічні реалії. У 1954-му році Кремль ініціював передачу Криму з Російської до Української республіки. (У Кремлі не могли й уявити, що Україна колись стане незалежною, тож для керівництва СССР Крим, як і вся Україна, все одно залишався фактично російськими).

Окремо наголошу: передачу Криму було проведено з повним дотриманням законів і процедур СССР. Російський міні-міф про те, що Крим Україні самовільно подарував дурний Хрущов - вульгарна вигадка. У 1954 році Хрущов ще не мав достатньо влади для подібної самодіяльності.

Ну ось, ми й підійшли до розуміння того, що насправді означає заклинання «Крим завжди був російським».  Виявляється, що йдеться навіть не про півтораста років у полоні Російської імперії  (1783 – 1917), бо тоді подібні претензії стосувалися б і решти колишніх колоній, а нині незалежних держав. Вирішальним тут є перебування в складі Російської радянської республіки з 1921 по 1954 рік, тобто всього-на-всього 33 роки недавньої історії!

Схоже, з моменту розпаду СССР російських керівників бісила думка, що якби не 1954 рік, то Крим би так і залишився в складі Росії. При цьому їх не бентежило те, що якби не 1921 рік, то він був би в складі України, а якби не 1783 – то й взагалі незалежною державою з 0% російського населення.

І ось в 2014 році імперське нахабство взяло гору – Кремль пішов на відверто бандитське захоплення Криму, наплювавши на міжнародне право, історичну логіку й справедливість.

Як анекдот наведу ще один російський міні-міф щодо Криму, який в 2014 році запустив у обіг особисто російський президент. Він заявив, що «для Росії Крим має сакральне значення і що саме там знаходиться духовне джерело формування російської нації і держави», оскільки саме в Криму прийняв християнство князь Володимир, який потім похрестив всю Русь.

Князь Володимир справді хрестився 988-го року в Криму (принаймні так каже літопис) і того ж року похрестив свою державу. Але він був київським, а не московським князем, і похрестив він Київську Русь, а не Росію. Що ж стосується Москви, Росії і самого російського етносу, то на той час їх ще просто не існувало. У лісах на місці Москви тоді домінували фіно-угорські племена, які тільки через кілька століть були асимільовані слов’янами і стали ядром сучасної російської нації.

Отже, знову абсурд! Тим не менше навіть така неоковирна історична фальшивка нині запускається в міжнародний інформаційний простір. Розрахунок, очевидно, як завжди, робиться на те, що ніхто не зазирне у Вікіпедію.

Проте міф про «російський Крим» будувався, на жаль, не тільки на пропагандистських фейках та абсурдних перекрученнях історії. У травні 1944 року Москва здійснила масштабну злочинну операцію, метою якої було повністю очистити Крим від корінного народу й замінити його на етнічних росіян.

Сталінський режим звинуватив у колабораціонізмі з гітлерівцями, які окупували Крим у 1941 – 1944 роках, увесь кримськотатарський народ, і всі 191 тисяча кримських татар, включно з немовлятами, були протягом двох днів вивезені у віддалені азіатські регіони СССР. Про те, що Кремлю була потрібна саме етнічна чистка, а звинувачення в зраді це тільки привід, свідчить те, що в заслання були відправлені і родини 9 тисяч татар-червоноармійців, які в цей момент воювали на фронті з фашистами,  а потім - і самі ці воїни. Крім того, після татар були вивезені й інші етнічні групи - греки, болгари та вірмени, які проживали на півострові протягом століть і яких у зраді начебто ніхто й не звинувачував. На півострові залишилися тільки слов’яни, тобто місцеві росіяни й українці.

Після цього почалося масове переселення в Крим людей із російської глибинки. Вони заселилися в 80 тисяч порожніх осель, які залишилися від вивезеного корінного народу. Саме нащадки цих російських колоністів  сьогодні становлять основу тієї частини кримського населення, яка підтримує російську анексію Криму і на волю яких так любить посилатися Кремль.

Москва до останнього перешкоджала кримським татарам повертатися на батьківщину. Їхня масова репатріація почалася вже за незалежної України. Саме Україна взяла на себе всі витрати й турботи про облаштування цілого народу. До 2013 року на батьківщину повернулося 266 тисяч татар, що склало 13,7% населення півострова.

Російська окупація 2014 року стала для кримських татар справжньою національною катастрофою. Вони вирвалися з ГУЛАГ-у, але ГУЛАГ знову прийшов до них на їхню рідну землю. Тому практично весь кримськотатарський народ перебуває в опозиції російським загарбникам і лишається вірним Україні. Саме через це кримські татари стали сьогодні головною жертвою гонінь і репресій з боку окупантів. До 25 тисяч татар змушені були знову покинути Крим й емігрувати на материкову Україну. Кремль заборонив Меджліс, національний кримськотатарський парламент, утисків зазнають татарські медіа, освіта, культура й релігія, десятки патріотів кинуті в тюрми. Так, у грудні 2018 року при в’їзді в Крим окупанти заарештували татарського громадського діяча Едема Бекірова, який хотів провідати 78-літню матір. Бекіров тяжкий інвалід, у нього сильний діабет, ампутована нога, 4 шунти на серці після минулорічного інфаркту. Перебування в ув’язненні без необхідних ліків і медичного догляду для нього є по суті смертним вироком. Тим не менше російське «правосуддя» утримує його під арештом. А звинувачують його в тому, що він буцімто мав комусь передати сумку з 15 кілограмами вибухівки, хоча здоров’я не дозволяє йому підняти й двох кілограмів. Відверта абсурдність звинувачень, нахабне хизування юридичною сваволею свідчить, що російська репресивна машина намагається залякати й деморалізувати кримських татар.

Зазначу, що жертвами репресій є не тільки кримські татари. Весь світ уже знає ім’я незаконно ув’язненого кінорежисера, етнічного росіянина і справжнього патріота України  Олега Сенцова, який відкрито протестував проти анексії Криму. Символом мужності став для нас також етнічний українець Володимир Балух, кинутий за ґрати за те, що підняв український прапор над своїм домом в окупованому Криму. Як бачимо, проти брутального захоплення своєї землі російськими окупантами протестують і борються чесні й мужні люди Криму незалежно від національності. Порушення Москвою людських та національних прав на півострові не раз були засуджені ООН та іншими міжнародними організаціями. Але переконаний, що міжнародна спільнота повинна потроїти зусилля заради негайного звільнення політв’язнів.  

Як бачимо, нинішній злочин проти кримськотатарського народу є прямим продовженням злочину 1944 року, який увійшов у світову історію під назвою «депортація», саме це визначення і сьогодні використовують усі вчені, політики та журналісти. Однак і цей, сам по собі страшний термін насправді є політичним евфемізмом, який дає неправильну, пом’якшену картинку дійсності. Факти свідчать, що тільки за перші 4 роки в засланні через украй суворі умови проживання загинуло 46,2 відсотка кримських татар. А це вже не тільки депортація, це справжній геноцид. Завдяки підміні понять кримськотатарський геноцид, як свого часу і український Голодомор, випав з історичної пам’яті людства, і, мусимо визнати, це ще одна чорна перемога радянсько-російської пропаганди.

Отже, міф про «Крим завжди був російським» потрібен Москві ще й для того, щоб зберегти результати геноциду кримських татар й заселення, замість них, російських колоністів. Це ж є й однією з головних цілей нинішньої анексії Криму.

Таким чином, деокупація Криму й повернення його під суверенітет України, крім політичного й правового аспектів, має ще й потужний моральний імператив. Міжнародна спільнота не має права допустити, щоб хоч один геноцид «окупився», щоб ті, хто його скоїв, досягли своєї мети навіть через багато десятиліть.

Автор: Павло Клімкін

Останні інтерв`ю

Comment to The Sunday Times by Chargé d’Affaires, a.i. of Ukraine, Olena Shaloput | 12 липня, 18:00

Full version
Інтерв`ю | Джерело: https://www.thetimes.co.uk/article/simon-coveney-backs-trade-with-russia-despite-eu-sanctions-wvvwt555l |

Chargé d'Affaires a.i. of Ukraine, Olena Shaloput' s view on Russian aggression | 28 березня, 00:00

Full version
Інтерв`ю | Джерело: https://www.irishexaminer.com/breakingnews/views/analysis/ukrainians-will-defend-homeland-against-russian-aggression-913783.html | Автор: Olena Shaloput, Chargé d'Affaires.a.i. of Ukraine

Посол Украины: «Ирландия поддерживает наш курс на евроинтеграцию» | 10 листопада 2010, 13:52

Інтерв'ю Посла України в Ірландії С.Реви ірландській російськомовній газеті «Наша газета» (10 листопада 2010 р.)
Інтерв`ю | Джерело: «Наша газета» (Ірландія) | Автор: С.Рева, Посол України в Ірландії